ІСТОРІЯ БРЕНДА

Мені завжди подобалось дивитися на руки. Свої і чужі. У них є краса, естетика, ніжність, чуттєвість. Дотик — це неймовірно інтимний процес, мистецтво, яке ми творимо щодня: мистецтво кохання, роботи, натхнення, творчості. Для мене руки — це одна з найчуттєвіших форм прояву людського "я".

І я не раз думала жартома: "Було б круто, якби моя діяльність якось була пов’язана саме з руками!". Тоді я навіть уявити не могла, якою саме буде ця дорога.

Коли я була малою дівчинкою, я довго гуляла Львовом і щоразу завмирала біля старих вітрин шкіргалантерей. Рукавички — кольорові, яскраві, елегантні, витончені — наче гіпнотизували мене. Я мріяла: коли-небудь, як виросту й зароблятиму, обов’язково куплю такі кольорові рукавички. Та час минав, я стала школяркою, потім студенткою — але так і не наважилася навіть приміряти їх. Мені здавалося, вони занадто особливі, занадто красиві, неначе створені не для мене.

Рукавички стали символом потаємних думок, бажань і несміливості. Я згадувала, як у старих фільмах жінки витончено носили рукавички, що додавали їм особливого шарму. Той момент, коли героїня повільно знімає рукавички, щоб доторкнутися долонями до чиїхось рук — один з найінтимніших і найестетичніших жестів старих кінострічок. Або, навпаки, як у кадрі жінка з викликом дає ляпас рукавичкою, чи як чоловік одягає їх для дуелі. У рукавичках було приховано щось дуже сильне, глибоке й смислове. Але потім усе змінилося, світ став іншим — і рукавички відійшли на задній план.

І я шкодувала, сумувала, що так сталося. Мені хотілося повернути їм втрачений голос.

Кілька років тому мені приснився дивний сон, де я побачила, як створюються рукавички. Сміливі, яскраві, дивні, зовсім несхожі на класичні. Я прокинулася з розумінням, що це саме те, чого я хочу найбільше, те, в чому я можу проявити своє бачення. Я — людина, яка ніколи особливо не працювала руками, не шию сама, не створюю речі фізично. Але моя сила в іншому — у сміливості бачити інакше, у натхненні, ідейності та лідерстві. Я зрозуміла, що можу об’єднати навколо цього бачення інших людей — професіоналів, майстрів, талановитих однодумців.

Через два місяці після цього сну я звільнилася з роботи, щоб повністю присвятити себе цьому задуму.

Так і народився KLATS.

Я не дизайнер і не майстриня пошиву. Я ідейниця, натхненниця і лідерка цього процесу. KLATS — це команда творчих людей, майстерність яких я надзвичайно поважаю. І разом з ними я досліджую та переосмислюю рукавички — їхню форму, текстуру, їхні нові сенси та прояви.

Те, що я роблю — це не просто аксесуар. KLATS — це мій спосіб повернути рукавичкам їхнє втрачене значення, їхню чуттєвість та глибину. Це спроба зробити рукавички важливим елементом образу, його яскравим акцентом і ядром стилю, а не просто дрібною непомітною деталлю на задньому плані.


Ми не є масовим брендом. У нас все створюється мікропартіями, якісно і з любов’ю. Нам лише рік, ми постійно вчимося, міняємось, рухаємось — щиро, органічно і з усього серця. Ми слухаємо одне одного, ловимо натхнення, відчуваємо процес створення, що наче вода — не стоїть на місці, а тече й постійно змінюється. І саме в цьому для мене народжується магія KLATS: у потоці ідей, у поєднанні талантів і в постійному русі вперед.

Бо кожен наш дотик — це мистецтво.
Бо рукавички можуть і мають бути важливими.
Бо KLATS — це історія про сміливість бути собою. Навіть у деталях. Особливо у деталях.